Біля швидкої річки, тягнулася кам’яниста дорога. Навколо поля та ліс! Поряд з дорогою лежав старий, облізлий щур. Ледве дихав через спеку. Сонце обпалювало його крихітне тіло й єдине, чого він хотів – це напитися води. Багато, хто йшов тією дорогою й бачив щура та жоден з них не схотів йому допомогти.

І ось, нарешті до щура побачила маленька дівчинка. Пожаліла вона щура, підняла його і віднесла до річки та пішла своєю дорогою.

З того часу пройшло багато років. Дівчинка виросла і її відправили прислужувати королю, який змушував всіх тяжко працювати. Важко прийшлося й бідній дівчині. Проте помічники короля розповідали, що колись давно король був не таким. Він мав добре та щире серце.

– Гей, води принеси! – Кричав король. Тільки вона воду несе, а він вже просить чогось іншого.

Схудла бідна рабиня, почала хитатись від вітру. Зовсім змарніла. Тільки й чути від неї:

– Йду, я йду!

Втомилася бідна дівчина та сховавшись в куточку, присіла в куточку. Аж раптом чує, хтось її тихенько кличе:

– Я тут! Подивися на мене! – Спочатку дівчинка вирішила, що їй здалося, бо в кімнаті наче нікого не було. Та чийсь голос продовжував звідкись лунати. – Ось я! – Запищав щур голосніше та ставши на дві лапи помахав їй своїм довжелезним облізлим хвостом.

Здивувалася дівчина, невже щур говорить з нею…

– Це ви мені? – Промовила вона.

– Тобі! – Буркнув щур, – чи ти тут ще когось бачиш? Пам’ятаєш, колись ти мене врятувала. Я тоді лежав край дороги, знемагав від задухи, але мене ніхто не пожалів. Лише тобі стало мене шкода.

– Пам’ятаю. – Розгублено відповіла дівчина.

– А зараз я тобі допоможу. Король став таким злим та жорстоким не просто так – його зачаклували. Але ми з тобою можемо його змінити. Ось тобі чарівна гілочка. Махни цією гілочкою перед ним. Що він не попросить в тебе, все роби навпаки. Побачиш, як все зміниться. І не дивуйся, якщо король буде довго мовчати, бо доки він буде злитися, жодного слова тобі сказати не зможе.

– Але ж король не зміниться назавжди? Він все одно залишиться жорстоким та злим! – Сумно сказала дівчина.

– Так, лише справжня любов зможе врятувати короля від злих чар й зробити його таким, яким він був раніше! – Відповів щур. – А як хтось інший тебе образить, теж про мою гілочку згадай.

Взяла дівчина гілочку, подякувала щуру та пішла до короля. Тільки він на неї глянув, як вона махнула перед ним гілкою.

– Принеси мені води. – Наказав король.

Почула це дівчина, хотіла узяти води. Та бачить щур сидить на підвіконні й показує їй на палицю. Принесла дівчина палицю. Король захотів закричати, але не зміг сказати жодного слова. Встав король зі свого трону та сам собі води налив.

– Дай мені яблуко! – Наказав король за деякий час.

Але дівчина замість яблука принесла королю меду. Цілий день вона не виконувала королівських наказів. Вибився король з сил, бо мусив сам все робити. До вечора так втомився, що рано ліг спати.

А задоволені слуги ох, і розвеселилися в палаці. Скачуть, танцюють, радіють! Ввечері задоволена дівчина повернулася до себе в кімнату. Прилягла на ліжко і чує, хтось крутиться під ним та бурчить. Заглянула дівчина під ліжко, а там сидить щур.

– Я давно тебе чекаю. Я сьогодні прогулювався по палацу в пошуках смачненького й ось, що почув. Завтра до короля прийдуть воєводи. Вони хочуть намовити короля піти війною на весь світ. Почнуть вони короля просити, щоб з ними поїхав. Задумали вони війну розв’язати!

– Що ж робити? – Злякалася дівчина.

-Я тобі розповім. – Сказав щур й розказав про свій задум.

А ледь ранок прийшов, дівчина відразу до короля побігла. Ні на крок від нього не відстає, Не витримав король й спитав…

– Чого тобі?

Стоїть перед ним дівчина, опустила голову й мовчить. За спиною міцно тримає гілку, а сама чекає, коли ж прийдуть підлі воєводи.

Тільки король захотів щось сказати, як побачив своїх воєвод.

– Кажіть, з чим прийшли? Вирішили порадувати мене чи засмутити? – Запитав король.

Воєводи тільки хотіли заговорити, як рабиня махнула перед ними гілочкою. Стоять воєводи перед королем й мовчать. Злиться король, руками махає. Злякалася дівчина та впустила чарівну гілку.

– Мовчати надумали? – Король вихопив меч, замахнувся на воєвод і завмер… відкрилися двері, і в зал увійшов чаклун. Щур тільки його побачив, одразу сховався під троном. Подивився чаклун на воєвод, і усміхнувся…

– Що ж, – сказав старий, – мовчать твої воєводи, ніби їх хтось зачарував! А ти, король, пригрів ось цю відьму в палаці! Ось вона! – Крикнув чаклун і вказав на дівчину.

Повернувся король до воєвод, й наказав:

– У темницю її! А зранку спалити відьму на вогнищі!

Помітив чаклун чарівну гілочку, хотів схопити її та щур вибрався з-під трону, зачепив гілку хвостом й втік. Розізлився чаклун та вирішив не показувати цього королю. Подумав, що пізніше розбереться з щуром та відбере в нього свою чарівну гілку, яку щур в нього забрав.

– Твої воєводи хотіли тобі от що сказати. Я вчора дивився на зірки, і побачив твою загибель. Якщо ти сьогодні не нападеш на увесь світ, тоді завтра всі держави нападуть на нас! Завдяки цій підлій відьмі! – Збрехав чаклун, який насправді хотів розпалити війну по всьому світі й завоювати його, а потім зайняти місце короля!

Вирішив король негайно збиратися в дорогу та йти війною на увесь світ. А чаклун відправився до темниці, куди кинули нещасну дівчину.

– Кажи, що то за щур вкрав мою гілку й чому він дав її саме тобі? Чи ти думала, я не дізнаюся, що король почав змінюватися й став добрішим? – Спитав він. Але дівчина мовчала, тільки сльози лилися по її щоках! – Не скажеш? Що ж, тоді завтра тебе спалять, а королю вже недовго залишилося. – Голосно розсміявся чаклун. – Він завоює для мене увесь світ, а потім я сяду на його трон.

Як тільки чаклун зник, щур відразу ж пробрався між ґратами. Побачив він, що бідолашна дівчина геть змарніла, почав її заспокоювати. Лапками витер її сльози, хвостиком поправив неслухняне волосся.

– Що тепер буде? – Спитала дівчина.

– Якщо король дійсно піде війною проти всього світу, нас всіх чекає справжня біда. Він переможе й чаклун знище його та сам сяде на трон! Увесь світ потемніє від його чорної душі. Ми не маємо опускати руки та дозволяти чаклуну добитися свого…, – він трохи помовчав і дивлячись на себе, додав, – і лапи. Тобі треба звідси тікати. Але ти не пролізеш між ґратами, як я. Тому слухай уважно, коли чаклун повернеться, щоб вести тебе на вогнище, от тобі гілочка. Дивися цього разу її не загуби. Махни гілочкою перед чаклуном й тікай до королівських воріт. Я буду тебе там чекати.

Так і сталося. Тільки чаклун увійшов до темниці, дівчина махнула гілкою перед ним і вибігла на вулицю. Чаклун хотів промовити заклинання, щоб зачарувати дівчину та не зміг.

– Тікаймо! – Заверещав щур біля воріт.

Відправилася дівчина з щуром у далекий шлях. По дорозі збирали вони ягоди та гриби.

– Чи довго ще йти?

– Скоро прийдемо! – Сказав щур. – Нічого не бійся. Роби, як я скажу! – І от побачила дівчина, що щур привів її на поле, де були величезні війська, які збиралися от-от розпочати війну. Побачила дівчина короля, який вже й руку підняв, щоб наказати своїм воєводам йти вперед. – Рятуй його, доки не почалася війна! – Закричав щур.

Кинулася дівчина до короля та перш ніж він встиг віддати наказ, махнула перед ним чарівною гілкою.

– Нащо ви хочете йти війною на весь світ? – Спитала вона короля. – Невже це ваше бажання, чи вы підкорюєтеся наказам чаклуна. Я не відьма! Це він чаклун і ця чарівна гілка його. Ви хочете піти війною на увесь світ та навіщо вам він? Колись ваш народ любив та поважав вас, а зараз ми всі боїмося і ненавидимо вашу Величність. Чи ви хочете, щоб вас увесь світ зненавидів? Знайте, якщо ви почнете війну, ви переможете та чаклун відбере у вас все. Цією війною ви лише посієте темряву на всій землі. Зупиніться, доки ще не пізно.

– Так він чаклун? – Здивувалися воєводи і опустили свої мечі. – Він сказав, що як ми не нападемо перші, то завтра увесь світ нападе на нас. – Захитавши головами, вони промовили, – ми не будемо воювати!

– Спасибі тобі, добра дівчина. Ти врятувала нас всіх. – Заговорив король. – Багато років я був зачарований. Гнів і злість так і кипіли в мені. Думав я, що всі крім чаклуна відвернулися від мене та ти не дивлячись на те, скільки поганого я тобі і всім в королівстві заподіяв, зробила все аби допомогти мені згадати, яким я був колись. Будь моєю дружиною.

Побачили воєводи, що король знову став колишнім, й впали перед ним на коліна.

Дівчина розгубилася та подивившись на щура, який весело помахав їй хвостом та щез в траві, погодилася вийти заміж за короля. Вибачився король перед всіма за те, що ледь не почав війну та відправився зі своїм військом назад додому. Наказав він покликати чаклуна до себе. Хотів його покарати та його наречена попросила не робити цього. Махнула вона чарівною гілочкою перед чаклуном і той замовк назавжди, бо не зміг побороти свою лють та подобріти.

А король замість війни прославився на увесь світ своєю добротою.

Автор: Інга Квітка