Коли ніч ховала небо під темну вуаль, зі своїх володінь виходила прекрасна Володарка зір. Її довгі коси, створені з мільйонів золотих зірок, підхоплював вітер, розпускаючи хвилями по всьому небу, щоб прикрасити його ліхтариками.
Кожна зірочка намагалася сяяти настільки яскраво, аби Володарка цієї ночі помітила саме її, і вона отримала можливість зробити добру справу. Адже коли на землі хтось наважувався промовити найзаповітнішу, добру мрію, Володарка, почувши ці думки, а чула вона лише добрі задуми та мрії, обирала одну із своїх зірок, підхопювала її своєю прозорою долонею і відпускала виконати те бажання.
Обрана зірочка, підхоплена вітром, милуючись всіма дивовижно-неповторними барвами ночі, відлунню зірок на небі та відображені, немов у дзеркалі неймовірно-прекрасної Володарки зір у морських хвилях, спускалася вниз.
Цієї миті найбільше чекав Володар морів. Він уважно спостерігав за тим, як зірочка торкається землі біля того, хто якраз про щось дуже і дуже мріяв, здійснює його чи її найзаповітніше бажання, яке виходило з самого серця, щоб зрештою з частинок блідих образів, перетворитися в реальність в житті для того, хто загадав те бажання… і після цього зірочка поспішала до берега моря.
Іноді, якщо до найближчого моря було дуже далеко, Володар морів розділяв морські хвилі на краплі. Вони стрімко летіли на зустріч до зірочки, підхоплювали її та відносили на небо, дбайливо повертаючи Володарці зірок золоту крихту, щоб в майбутньому вона знову і знову могла виконати чиєсь заповітне бажання.
Так тривало дуже довго, доки однієї ночі страшне чудовисько не помітило, як зірочка виконавши чергове найзаповітніше бажання, поспішила до Володаря морів. Він вийшов на берег, як завжди підхопив зірочку та за допомогою краплини води, відправив її до Володарки.
Побачило це чудовисько, зрозуміло, що за допомогою зірок можна здійснювати будь-які бажання й позаздрило Володарці зір. Охопило чудовисько лють та думки про те, як вкрасти зірки Володарки?
Вирішило чудовисько наступної ночі теж загадати бажання. Проте, так як його мрія не була найзаповітнішою та доброю, а навпаки – отруєна злобою, підлістю й жагою поневолити Володарку зірок та заволодіти всіма її зірочками, звісно, його підла примха не була виконана – Володарка навіть не почула його задуму, який аж ніяк не можна мрією назвати.
Розізлилося чудовисько і відправилося до найзліших чаклунів. Розповіло воно чаклунам про те, що в майбутньому їм більше не доведеться чаклувати, бо той, хто володітиме зірками Володарки, стане всемогутнім – буде наказувати їм не добрі, найзаповітніші мрії здійснювати, а все, що чаклунам та чудовиську заманеться.
Вислухали злі чаклуни чудовисько і погодилися викрасти зорі у Володарки. Дочекалися ночі і, змахнувши своїми кажанячими крилами, піднялися у небо.
Не встигла Володарка розпустити хвилі своїх кіс з зірок по всьому небу, як чаклуни напали на неї. З усіх боків підступають, здається, не буде від них порятунку.
Але ж ні! Їхньому задуму не вдалося здійснитися. Володар морів, як завжди милувався відображенням коханої у морських хвилях і чекав на зірочку, тому відразу помітив чаклунів, які кружляли довкола Володарки зірок.
Вмить за його наказом морські хвилі, немов буревії здійснялися вгору і закрили стіною Володарку та її прекрасні коси з зірок. Ув’язнили ті буревії злих чаклунів у темниці з води і, забравши їх на морське дно, лишили там назавжди.
Побачило це чудовисько і захотіло утекти, але не встигло. Володар морів наказав хвилям і його заточити в темницю під водою, а сам, заспокоївши хвилі у морі, продовжив милуватися прекрасною Володаркою зірок, яка почувши чергову найзаповітнішу мрію, вирішила вперше виконати цю мрію сама.
Володарка спустилася на землю і, здійснивши чергове найзаповітніше бажання, відправилася до Володаря морів, щоб до ранку прогулятися разом з ним по берегу під місяцем… адже їхнє кохання, було, є і буде вічним!
Автор: Інга Квітка.
