У світі казок, історій та легенд про вічне справжнє кохання, в яких добро завжди перемагає зло є місце для однієї безкінечної історії, довжиною в тисячоліття про кохання й порятунок від страшної Порожнечі, яку здавалося неможливо перемогти.
У прекрасному саду із скла жили чотири Повелительки сестер-стихій: Вогню, Води, Повітря та Землі. Ці дари вони отримали від своїх захисників-охоронців – Повелителя Лави, Сонця, Неба та Космосу.
Кожна з них отримала свій особливий дар – дар, в день зізнання в коханні. Дар, який Повелителі спеціально розділили навпіл. Дар,скориставшись яким кожна із сестер-стихій могла як нагородити, так і покарати.
Так, Повелителька стихії Вогню, чиї крила за спиною, зіткані з яскраво-червоного полум’я, одним лише поглядом, в якому сяяли мільйони золотих вогнів, які подарував їй Повелитель Лави, могла зігріти все живе довкола себе, навіть не розпалюючи багаття.
Водночас, коли Повелителька стихії Вогню бачила справжню несправедливість, в її долонях з’являлися іскри, що перетворювалися на величезне багаття. Формуючись у вогняні кулі, вони розпалювали полум’я, яке підіймалося до небес.
Повелителька стихії Води, літала на крилах, які спадали з її плечей блакитними струнами водоспаду. Вона рятувала від найстрашнішої засухи, але… коли бачила, що її воду витрачають не на добрі вчинки, миттєво перетворювалася на справжнє цунамі й величезною товщею води, зносила на своєму шляху тих, хто на це заслуговував.
Ця стихія – відображала саме Небо. Інші сестри-стихії казали про неї, що вона наче його дзеркало, або ж він її. Іноді неможливо було зрозуміти, чи це хмари відображаючись, купалися в морях та океанах, чи це вода піднявшись наверх, ставала єдиним цілим з блакитними хмарами.
Повелителька стихії Повітря мала прозорі крила. Вона отримала у подарунок від Повелителя Космосу кисень. Літала вона над землею майже непомітно, щоб віднайти тих, хто її потребував. Достатньо одного її подиху поряд, щоб повернути до життя будь-яку істоту.
Так, блукаючи між людьми, тваринами, птахами, Повелителька Стихії Повітря дарувала свій подих тим, хто цього потребував і раз за разом з легкістю перемагала навіть смерть, яка вже наказувала піти комусь слідом за собою. Та, коли вона помічала злобу та ненависть, ніжний подих ледь відчутного вітру, перетворювався на справжній вихор й зносив побачене зло з її шляху.
Повелителька стихії Землі мала зелені крила з листя, колосся пшениці та квітів. Пролітаючи над землею, вона обдаровувала землю неймовірною родючістю. Адже Повелитель сили Сонця одного дня віддав їй найкращу частину свого дару, щоб вона пам’ятала, наскільки важлива для нього.
Проте й Повелителька стихії Землі так само, як і її сестри, коли помічала, що її дари використовують не заради світлих і гарних вчинків, вмить могла залишити будь-який грунт родючості, а Сонце в тому місці переставало світити на дууууже довгий час.
Звісно, дарами, які отримали сестри-стихії багато, хто хотів заволодіти. Нерідко чорні чаклуни та злі істоти намагалися викрасти кожну із них. Битви за отримані ними дари від коханих відбувалися ледь не щодня. В такі моменти чотири сестри-стихії збиралися разом, направляючі свої сили проти того, хто наважувався піти проти них і кожного разу, коли здавалося, що комусь з чорних чаклунів таки вдасться заволодіти їхніми дарами, звісно, злу цього не вдавалося.
Так було, доки про них одного дня не почула сама Порожнеча. Порожнеча – дивна істота. Не маючи нічого всередині себе, будучи майже невидимкою, якщо на неї не впаде крапля золотого світла, мала здатність вбирати в себе чарівні вміння, які хотіла від когось отримати. Порожнеча могла стати тим, на кого дивилися своїми пустими зіницями, а той чаклун чи чаклунка падали та поступово щезали, розчиняючись назавжди.
І от одного разу Порожнеча помітила Повелительку стихії Землі, яка кружляючи разом з Повелителем Сонця під хмарами й розсипала з крил квіти та колосся пшениці на землю.
Порожнеча застигла. Їй захотілося заволодіти цим даром. Вона знала про дари, які отримали чотири сестри-стихії, тож тисячі пут, які довжелезними, прозорими зміями повзали всередині Порожнечі, потягнулися до гори та раптом вона передумала і зупинилася. Істота вирішила заволодіти не одним даром, а відібрати у кожної з Повелительок і перетворитися на них. Тоді ж вона отримає можливість обирати вигляд однієї з прекрасних та чарівних Повелительок і при цьому робити погані справи на землі.
Дочекавшись, поки Повелителька стихії Землі відправиться до саду зі скла, Порожнеча непомітно пішла за нею. Тільки-но ворота відчинилися, як Порожнеча просковзнула слідом за нею.
Вона думала, що її ніхто не помітив та ледве наблизилася до Повелительки стихії Землі, як Повелитель сили Сонця, який освітлював шлях своєї коханої найяскравішим сонячним промінням, побачив Порожнечу, завдяки відблиску, яке було ледь-ледь помітним. Не вагаючись, Повелитель сили Сонця спрямував усе своє проміння в бік Порожнечі і бридкий образ істоти почав проявлятися.
Стало видно тінь довгої голови з пустими зіницями, клубок прозорих змій, які повзали туди-сюди всередині істоти. Довжелезні змії збиралися разом в єдине ціле, а потім за мить розповзалися у різні боки. Порожнеча ж не підозрюючи, що її викрито, продовжувала слідувати за Повелителькою стихії Землі і от коли вона нарешті потягнулася до неї, Повелитель сили Сонця, зробив Порожнечу повністю видимою. Найзолотіше сяйво променів Сонця обпалило істоту, пронизуючи її тим світлом немов голками.
Порожнеча завила, закричала, затупотіла ногами. Істота потягнулася своїми зміями до Повелительки стихії Землі і поступово почала перетворюватися на неї. Повелитель сили Сонця закричав:
– Повернися назад. – і Повелителька стихії Землі обернулася та покликала сестер на допомогу.
Тим часом Порожнеча оговталася і, задіявши всередині себе чари чорних чаклунів, перестала відчувати, що її тіло палає від золотого сяйва Сонця. Істота своїми зміями потягнулася до кожної із Повелительок та тієї ж миті земля розступилася навпіл.
З-під землі хлинув шалений потік лави. Ця лава піднялася вгору високою стіною і закрила собою Повелительку стихії Вогню, яка якраз спробувала захистити свою сестру Повелительку стихії Землі. На жаль їй не вдалося цього зробити.
Знесилена через чорні чари Порожнечі, вона опустила свої крила, зіткані з яскраво-червоного полум’я і почала бліднути та потрохи щезати, в той час, як Порожнеча, забираючи її дар, почала потрохи проявлятися і стала майже схожою на Повелительку стихії Вогню.
Коли ж Порожнеча зрозуміла, що крізь стіну з пекельної лави їй більше не дістатися і вона не отримає дар Повелительки стихії Вогню повністю, істота простягнула своїх змій до Повелительки стихії Води. Істота майже наблизилася до неї, коли Повелитель сили Неба, помітивши зверху, що відбувається, опустив небо на землю. Порожнеча опинилася всередині безмежного лабіринту з блакитних хмар, які від гніву Повелителя сили Неба майже почорніли.
Істота блукала поміж хмар, розсувала їх своїми зміями, щоб дістатися до Повелительки стихії Води, але як тільки їй майже вдавалося це здійснити, Повелитель сили Неба оточував її все новими і новими хмарами.
Зрозумівши, що їй не вдасться перемогти Повелителя сили Неба, Порожнеча спробувала піднятися над його хмарами, де на неї чекав ніхто ін6ший, як сам Повелитель сили Космосу.
Він єдиним помахом своєї руки, витягнув з Порожнечі всі сили, які вона увібрала в себе від чорних чаклунів, частину дару Повелительки Стихії Вогню й відразу повернув його її володарці і насамкінець знищив саму Порожнечу, від якої нічого не залишилося.
Єдине, що сила Повелителя Космосу була настільки могутньою, що щоб перемогти Порожнечу він своїм вмінням, забрав увесь кисень довкола себе. Через свою могутність він ніколи і не наважувався спускатися на землю, щоб не нанести шкоди і не відібрати кисень на всій землі. І хоча навіть зараз він був над хмарами, все ж три сестри-стихії одна за одною не витримуючи могутності його сили, впали на землю.
Але тут вже Повелителька стихії Повітря єдиним подихом легкого вітру повернула кожну із своїх сестер до життя. Сестри-стихії продовжили робити добрі справи, жити у злагоді та раділи кожному дню, який продовжував історії їхнього кохання та Повелителів сил Сонця, Неба, Лави та Космосу, про які тепер знаємо і ми!
Автор: Інга Квітка
Автор малюнка: Софія Олещук
