Ох, і засніжило напередодні Різдва. Сніжинки весело кружляючи, повільно спускалися на землю. Морозець розійшовся, так розгулявся, закрутився на різні боки, що почав легенько щипати за носики та щічки всіх, кого бачив. Сонце засяяло золотим промінням, визираючи з-за блакитних хмар.

Рудий песик з білими лапками, йшов по стежці повз ліс. Пухнастий малюк отримав надважливе завдання і не від будь-кого, а від самого Санта-Кауса. Він мав встигнути дістатися до Різдвяного ранку до одного хлопчика, який цілий рік мріяв про чотирилапого друга.

Не витримавши чекати до вечора, поки Санта почне розвозити подарунки, пухнастий малюк вирішив самостійно знайти будиночок, де жив хлопчик. Подумки песик уявляв, як він от-от сяде на поріг свого нового будинку й голосно гавкне, щоб його почули і зустріли.

Ще вранці Санта-Клаус зав’язав песику на шию гарний святковий бант та як тільки він відвернувся, крихта потихеньку вийшов з хатинки й направився в бік лісу.

Пухнастий малюк знав, що головне через ліс перелетіти, а далі – перший будиночок й стане його новою домівкою. Адже про це він теж почув від Санти.

Підстрибуючи вгору від радості так високо, що аж вуха здіймалися вгору, він продовжував крокувати своїм шляхом та вчився гавкати:

– Гав! Гав! Гав! – повторював пухнастий малюк. Поки що в нього не надто добре виходило. Він ще не навчився гавкати голосно й чітко. Замість цього чувся лиш тоненький писк, який розсіювався десь всередині вітру, перехоплюючі його, хоч і радісний, але тихий голос.

Крок, ще один, наступний. Пухнастий малюк не помітив, як встиг збитися з дороги. Сніг став посилюватися, а яскраве проміння сонця, заховалося між високих дерев.

Цієї миті сніг надто голосно рипнув. Пухнастий малюк перелякано зупинився і озирнувся. Здавалося, от він тільки-но йшов тут, прямою дорогою, а зараз… дерев довкола ставало все більше, а дорога перед ним – геть вузька, неначе змійка.

– Невже я заблукав? – сумно пронеслося у голові, проте пухнастий малюк відмовлявся в це повірити.

Піднявши голову крихта побачив, як вітер, колихаючи гілки, закрив деревами сонце. Довкола стало темно і пухнастий малюк, помітивши власну тінь, перелякано стрибнув вбік.

Тієї миті він скотився з гірки. Махнув розгублено лапками у повітрі і спробував знову стати на них та марно. Виявилося, під ним було озеро, яке вкрилося тоненькою полоскою криги.

Крига під пухнастим малюком голосно тріснула і він відчув, як поступово провалюється вниз. Холодна вода накрила блакитною хвилею крихту. Крихта пискнув й за мить відчув, як хтось його дістає з води, щоб витягнути на берег.

Пухнастий малюк тремтів від холоду. Перед ним стояли схвильована білочка, їжачок, який і дістав його з води, та вовк з лисицею. Руда відразу кудись щезла та невдовзі повернулася назад. В лапках вона тримала в’язані шкарпетки.

– Думала зробити собі подарунок на Різдво та тобі зараз потрібніше, – й перш ніж песик встиг подякувати, лисичка допомогла йому одягнути шкарпетки на всі чотири крихітні лапки, які тремтіли від води та холоду.

– Дякую, – сказав пухнастий малюк.

– Як ти тут опинився? – здивовано спитала білочка. – За день до свята?

– Я, я, – пухнастий малюк продовжував тремтіти від холоду. Вовк обережно взяв його собі на спину й поніс до ялинки, де було розпалене багаття, біля якого ведмедик якраз заварював для всіх смачний напій.

Рецепт того напою знав кожен лісовий мешканець. Трохи шипшини, дрібка малини, листя калини та мед. Ведмедик обожнював готувати цей напій кожного року напередодні Різдва, щоб пригощати всіх мешканців лісу біля ялинки, які у цей час збиралися разом, щоб прикрасити зелену красуню.

От і цього разу, ведмедик якраз роздавав напій, коли побачив пухнастого малюка. Наливши йому величезну порцію, ведмедик протягнув напій песику та запросив його зігрітися біля вогню. Він знову подякував і, поправивши свій святковий бант, слухняно сів поряд з полум’ям. Шерсть висохла й нарешті пухнастий малюк перестав тремтіти.

Стало так тепло, що песик не помітив, як задрімав. Коли він прокинувся, майже стемніло.

– Ех! Я не встигну знайти будинок, де живе хлопчик до ранку, – сумно вигукнув він.

– Ми тобі допоможемо. – відповіла білочка. – Ти знаєш, куди йти? – спитала вона.

– Так, потрібно було обійти повз ліс і перший будиночок, то і є мій новий дім. Так мені сам Санта-Клаус сказав, – розповів пухнастий малюк.

– Це не так далеко, якщо знати коротший шлях, – підхопив ведмедик. – Можеш разом з нами зустріти першу зірку на небі, а потім ми всі проведемо тебе до нової домівки. До ранку встигнемо, – додав він.

– А як ви зустрічаєте першу зірку? – спитав маленький песик і весело гавкнув. Цього разу в нього вийшло набагато краще.

– О, – підхопила білочка. Вона розправила свій пухнастий хвостик і сіла біля песика. – В нас все традиційно. Кожен приносить щось смачненьке: зернята, листа, яблука, мед, – і вона подивилася на ведмедика, – горішки… і ще багато всього. Ми сідаємо біля вогнища і, дочекавшись різдвяну зірку, вечеряємо разом, а потім відкриваємо подарунки. – Бачиш, – і вона показала на величезну купу пакунків, які лежали довкола прикрашеної ялинки.

– Скільки подарунків, – захопливо пробурмотів песик.

– Там і для тебе є, – всміхнувся їжачок. – На згадку про нас.

– Для мене? Правда? – зрадів крихта. Не втримавшись, він підстрибнув вгору та гавкнув. Цього разу в нього вийшло набагато краще.

– Звісно, сподіваємося, ти цей святковий вечір проведеш з нами.

– Так. – погодився пухнастий малюк. – Може я й на наступний рік прийду до вас в такий самий час.

– Будемо раді. – відповів вовк і показав на небо, на якому в цю мить якраз засяяла перша різдвяна зірка.

Мешканці лісу пригостили маленького песика смачною вечерею. Під час якої розповіли про те, як живуть в лісі, а потім почався час відкриття подарунків. Один з них дістався і нашому песику.

Пухнастий малюк вже хотів розірвати подарунковий пакунок, зроблений з листя та ялинкових гілочок й прикрашений шишечками та калиною, але білочка порадила відкрити його в новій оселі, де буде жити цуценя. Тож крихта взяв подарунок і разом з мешканцями лісу вирушив у славнозвісну подорож крізь ліс.

Вовк знав найкоротший шлях, аби цуценя точно встигло до ранку дістатися до потрібного будиночка.

І коли до будинка залишилося кілька кроків, мешканці лісу помітили в небі санчата Санта-Клауса. Скерувавши оленів вниз, Санта опинився над мешканцями лісу та крихтою:

– А я шукав тебе, песику, ну, ж бо, сідайте всі! Мені ще купу подарунків розвезти. Буду радий, якщо допоможете.

Почувши це їжачок першим весело застрибнув в сані. За ним послідували і решта мешканців лісу та пухнастий песик. До самого ранку вони разом з Сантою каталися на санях та розвозили подарунки, а потім Санта привіз пухнастого песика до його майбутньої домівки.

Лишивши чотирилапого біля порогу, Санта попрощався з ним до наступного року, а мешканці лісу попросили пухнастого песика не забувати про них. Кихта пообіцяв завітати до них в гості і залишившись сам, весело гавкнув. О! Це був найкращий “гав”, песика, який тільки можна собі уявити – чіткий, серйозний, такий як має бути!

Невдовзі пухнастий малюк почув кроки і двері відчинилися. Над ним схилився маленький хлопчик на ім’я Дмиитрик, який міцно обійнявши цуценя, закружив його на руках і весело сказав:

– Привіт, пухнастий друже, тепер – це твій новий дім! Ми з татом, мамою, бабусею та дідусем і сестричкою дуже-дуже чекали на тебе!

Почувши це, песик весело завиляв хвостиком в різні боки. Це був чудовий ранок Різдва!

Автор: Інга Квітка