Довго перевертень шукав лева, блукаючи по лісу, доки не втомився. Вирішив він тоді трохи перепочити. Тільки біля дерева приліг, як бачить… перед ним сліди величезних лап. Придивився, а мітки від гострих кігтей на піску ніби на левові схожі.

Забув перевертень про втому, зрадів та побіг лева наздоганяти. Знайшов він царя звірів на березі і хоча лев вже давно почув наближення перевертня, все ж навіть вухом не повів в його бік.

Підійшов перевертень до царя звірів, схилив голову та заговорив:

– Шановний цар…

– Чого тобі, перевертень? – Спитав лев.

– Звірі, птахи, люди зібралися зі всього світу, щоб поборотися за право стати охоронцем дерева. Скажіть мені, лев, чого вас немає на цій битві? – Перевертень здивовано подивився на царя.

– Невже ти думаєш, що я злякався? – Фиркнув лев. – Я прийду набагато пізніше, щоб битися з найсильнішими. Чи ти, перевертень, думаєш, я буду дивитися на те, як заєць б’ється з горобцем чи білка з вужом?

– Ох, не знаєте, ви царю, що найсильніших вже майже не залишилось в живих. – Перевертень важко зітхнув. – Знаю я одну велику таємницю, – й перевертень заговорив тихіше, – що з найсильнішими бійцями сталося, – та розповів левові про те, що почув та побачив в печері.

– Так ось, що накоїв цей чаклун. – Здогадався лев.

– Вам треба випити це чарівне зілля, бо я за вас, царю, дуже боюся.

– Не треба мені чужої сили, перевертень. – Відмахнувся лев. – Ще ніколи цар звірів не перемагав завдяки чарам.

Перевертень подивився на чарівне зілля, яке міцно тримав в своїх лапах:
– А що ж мені тепер з цим чаклунським зіллям робити? Навіщо я його забрав у чаклуна з птахом?

– Думаю ти правильно вчинив, що чарівне зілля собі забрав, – задумався лев, – бо чорний птах теж повинен чесно битися… – Лев задумався. – Зілля поки, що залиш у себе, а потім вирішимо, що з ним робити. А зараз підемо до гори, подивимося, з ким я буду битися.

На тому і погодились. Відправилися вони на поле битви… а там на небі якраз і сонечко прокинулося. Розправило воно свої промінчики, подивилося на землю й побачило тих, хто знову зібрався на горі зібрався. Наказало їм сонечко витягнути жереби.

Яструб витягнув жереб проти дракона, а дракон проти яструба. Стали вони один проти одного на полі битви. Чорний птах присів на дерево, зрадівши від того, що дракону стало погано. А от яструб здивовано подивився на дракона й не ризикнув на нього напасти.

Дракон вирішив цим скористатися. Він спробував дихнути вогнем та з його величезної пащі повалив лише тонкий блідий дим. Злякавшись, дракон замахав лапами й яструб вирішив відступити. Проте дракон цього не помітив. Він неначе боровся сам із собою.

– Що з драконом? – Щосили закричав яструб.

– Що сталося? – Здивувалися інші учасники битви.

Та в цей момент дракон нікого не слухав. Він повзав по полю й кричав:

– Я не розумію, що зі мною? – Шипів дракон й наткнувшись на камінь, завертівся немов вуж та впав. – Нічогісінько не розумію!

Перевертень ризикнув наблизитися до дракона й побачив, що за мить від дракона залишилась лише тоненька шкіра. Птахи схвильовано розсівшись на гілках, почали перешіптуватись між собою. Чорний птах хотів було підійти до дракона, щоб вкрасти частинку від дракона та ввечері віднести її найстрашнішому чаклуну, проте помітивши, що перевертень уважно спостерігає за ним, вирішив не ризикувати.

– Чому помер дракон? – Перевертень підійшов до чорного птаха. – Ще вчора з ним все було добре!

Проте чорний птах мовчав. Він не хотів аби перевертень продовжував допитуватися в нього про дракона й тому змахнувши своїми чорними крилами, відлетів якомога далі від перевертня.

Сонечко знову наказало продовжувати тягнути жереб і наступними, хто мав вийти на поле битви стали лев та перевертень.

Побачивши на полі битви самого царя звірів, птахи на деревах замовкли. Звірі теж затихли. Всі дивилися на перевертня й чекали, що він відмовиться битися з левом… але перевертень спокійнісінько виступив вперед.

– Зрозумій, я не за себе боюся, – перевертень наблизився до царя звірів, – я за тебе боюся.

– Бій! – Наказало сонце й бійцям довелося підійти один до одного.

Довго лев та перевертень дивилися один на одного. Звірі вже почали перешіптуватися між собою про те, що бійці піддаються один одному. Птахи замахали крилами й почали дражнити лева, що він як якийсь жалюгідний слабак, боїться вдарити старого кульгавого перевертня.

Перевертень придивлявся до лева аби в жодному разі його не поранити. А тут ще й сонце сказало, що коли учасники битви будуть жаліти один одного, то йому сонечку доведеться таких бійців вигнати з поля, адже захищати вічне дерево зможе тільки найсміливіший серед всіх бійців!

Отож після довгих вагань лев, озирнувшись на сонце, легенько штовхнув перевертня. Напівлюдина нерішуче відступив та схилив голову перед левом. У відповідь на це і цар звірів відійшов на крок назад.

Ох і розізлило це чорного птаха. Завертівся він, закрутився, крилами змахнув і підлетів до сонечка:

– Цар грається з супротивником. – Закричав чорний птах. – Це нечесний бій!

Проте сонечко чорного птаха не послухало. Воно з радістю відмітило, що перевертень сам здався леву й перш ніж чорний птах встигнув ще щось додати, швидко оголосило царя звірів переможцем.

– Лев живий! – Радісно закричав яструб і інші бійці вмить кинулися обіймати лева.

Й доки царя звірів всі вітали з тим, що він залишився живим, чорний птах непомітно відправився до ями, спустився вниз та підійшов до дракона.

– Ну, що ж тепер я отримаю силу дракона! А коли я зачарую лева… – Чорний птах дістав одного з павучків, яких йому дав чаклун і відправився до царя звірів.

Лев якраз сидів біля дерева. Довгі гілки ховали його від сонця й він не помітив, як стуливши очі, задрімав. Побачивши це, чорний птах тихенько підкрався до дерева, де був лев. Він не чув, що зовсім поряд перевертень сховавшись за кущами, стежив за тим, щоб царя звірів ніхто не тривожив.

– Ну, що ж… – Прошепотів чорний птах. – Володар буде мною дуже задоволений. – Він кинув павука у сторону лева та перевертень встиг вистрибнути з кущів й собою закрити царя. Чорний птах втік, а лев прокинувшись, побачив перед собою свого друга.

– Друже, що з тобою? – Спитав цар звірів.

Перевертень заскиглив, падаючи на землю:

– Прощавай, друже мій, лев! – І перевертень розповів про павука та й про дракона не забув згадати, – ти ж бачив, що сталося з драконом. Впевнений, те ж саме чекає й на мене.

– Ні! – Закричав лев і подивився на рану свого друга. – Ти відчуваєш цього павука?

– Так, він неначе їсть мене зсередини! Він ось тут…

Лев кігтем роздряпав лапу перевертню, де був павук й швидко його дістав. Переляканий павук швидко зник.

– Все буде добре, перевертень. – Сказав лев, хоча перевертень ледве дихав. Він не був таким великим та молодим, як дракон. Тому й помирав набагато швидше. – Я тебе врятую! Я все розповім сонцю! Сонце нам допоможе. – Лев відійшов від перевертня й підняв лапи вгору та покликав сонце. – Сонце, допоможи. Що мені робити? – Цар звірів розповів сонцю про все, що дізнався від перевертня.

Як почуло сонце про те, що чорний птах – помічник чаклуна, дуже розсердилось та воно розуміло, що зараз треба будь що швидко рятувати перевертня.

– Де чарівне зілля найстрашнішого чаклуна? – Спитало сонце.

– У перевертня.

– Я хочу, щоб ти знав, лев, прийде час і мертвим знову знадобиться їхня сила. Чи віддасть перевертень своє життя, щоб повернути мертвим сили?

Лев підійшов та схилившись над перевертнем, спитав:

– Ти чув, що сказало сонце?

– Так. – Відповів перевертень. – Я все зроблю, як скаже сонце. Ось тільки зараз мені не можна йти до вічного дерева. Якщо я за своє життя встигну зробити щось добре, прокляття спаде з мене і я знову стану людиною. Зрозумій, цар звірів, я не хочу залишитися назавжди перевертнем!

– Добре. – Змилувалося сонце, почувши прохання друга лева. – Хай перевертень вип’є чарівне зілля.

– Я сховав його на полі бою під маленьким каменем.

Лев швиденько збігав за зіллям і приніс перевертню. З кожним ковтком перевертень ставав сильнішим. І от нарешті перевертень встав з землі і обійняв свого друга.

– Дякую, що не залишив мене помирати.

– Це ти мене врятував. Якби не ти, я не знаю, що б зі мною було. – Відповів лев. – Та зараз нам треба знайти чорного птаха. Він вже і так накоїв багато лиха. Треба всіх попередити.

Та доки вони думали, де шукати чорного птаха, той сховався за деревами, боячись, що сонце його побачить й книга напише йому долю.

– Знайдіть мені чорного птаха, де б він не був. – Сказало сонечко.

Вмить всі птахи, що зібралися на полі битви злетіли у небо, звірі розбіглися по лісі, а люди підхопивши величезні луки та стріли, пішли по заплутаним стежкам. Чорний птах затремтів від страху, почувши наказ сонця. Проте він розумів, що йому треба знайти можливість та попередити чаклуна, тому, тільки-но навколо нього все стихло, як помічник чаклуна побіг між деревами.

А тим часом яструб все летів і летів, шукаючи чорного птаха біля скель, заглядаючи в яри й пролітаючи над рікою. Не знайшовши ніде помічника найтемнішого з чаклунів, яструб спитав у сонця:

– Сонце, ти не бачиш чорного птаха?

-Ні, але думаю, що ми його швидко знайдемо.

Так і сталося, як сказало сонце. Перевертень та лев легко знайшли сліди чорного птаха і побігли слідом за ним. Дуже скоро вони наздогнали помічника чаклуна.

– Стій! – Заричав лев.

Та чорний птах не збирався так просто здаватися.

– А тепер можна чаклувати. Ви ж все одно знаєте, хто я! – Закричав чорний птах й закривши очі, прошепотів закляття… – Блискавка допоможи мені, дерева й траву у всьому лісі підпали.

Й не встигли лев з перевертнем отямитися, як між ними з чорним птахом спалахнув справжній вогонь. Дерева та кущі неначе насправді запалали червоним полум’ям. По всьому лісі пронісся плач та почулися стогони. Чорний птах насміхаючись над ними, швидко піднявся у небо.

– Ну, що ви мені тепер зробите?

Лев відступив, намагаючись втекти від вогню. Перевертень побачив чорного птаха, який кружляв якраз прямісінько над ним і стрибнувши так високо, як тільки міг, прихитрився та схопив чорного птаха за крило. Завертівся чорний птах, закрутився та коли зрозумів, що перевертень його не відпустить, дуже злякався.

– Зупини вогонь! – Закричав перевертень і чорному птаху довелося підкоритися.

– Хай вогонь щезне. – Пробурмотів чорний птах і у ту ж мить полум’я згасло. Він захотів вирватися з лап перевертня та той був дуже сильний. Це здивувало чорного птаха. – Звідки в тебе така сила? – Спитав він.

– Може завдяки чаклунові. Я випив його чарівне зілля. – Зізнався перевертень.

– Ти? – Здивувався чорний птах й помітив, що лев гукає сонце, щоб вказати йому на нього!

Проте в цю мить сонцю було не до лева. Воно дивилося на ліс, який палав й не знало, що робити на відміну від яструба, який не розгубився. Він попросив птахів допомогти звірям, та людям вибратися з вогню та знайти воду, щоб загасити цей страшний вогонь. Згуртувавшись біля яструба всі птахи почали допомагати тим, хто найбільше цього потребував.

Побачило це сонечко, заспокоїлося і помахало левові своїми золотими промінчиками.

– Треба думати, що робити з чорним птахом. – Сказав цар звірів і сонечко покликавши яструба відправило його на землю, щоб допомогти.

– Його не можна відпускати, бо він знову наробить лиха, – сказав яструб. – і хтозна може якраз тоді й здійсниться страшне пророцтво.

– Птаха треба десь сховати, – порадив перевертень, – але так, щоб чаклун його не знайшов.

– Володар все одно мене знайде і тоді…- заверещав чорний птах, – ми заволодіємо усім світом. А ви будете нам підкорятись!

– Досить, тягни його до тієї нори. Перевертень, дізнайся, чия вона? – Сказав яструб й лев підхопивши чорного птаха з іншого боку, разом з перевертнем повели його до невеликої нори.

Перевертень підійшовши до нори, розгледів сліди зайців:

– Це нора зайців. Думаю, чорного птаха можна поки що тут сховати! Яструб, а-ну злітай до сусіднього лісу та відшукай трохи верби. Вона славиться своїми чарівними можливостями.

Яструб швидко злітав до сусіднього лісу за вербою й повернувшись назад, віддав її перевертню, який швиденько обв’язав чорному птаху голову та крила вербою, щоб помічник не зміг чаклувати і втекти.

Запхавши зв’язаного чорного птаха в нору зайців, перевертень відійшов вбік і цар звірів закрив прохід камінням. Проте навіть після цього, чорний птах не збирався так просто здаватись. Він почав викручуватися, як міг, але верба міцно обійняла крила й не давала йому розплутати крила.

Листя, що звисало чорному птаху прямісінько на очі, заважало йому підпалити гілки вогнем й тому помічник найстрашнішого з чаклунів не міг вибратись на волю.

– Я все одно звідси втечу і коли мій володар про все дізнається… ви пожалкуєте, що зробили таке зі мною. – Верещав чорний птах. – Допоможіть! Допоможіть!

Але чорного птаха ніхто не чув.