Блакитна троянда та митець 2
Багато часу минуло з тих пір, як скульптури, крім блакитної троянди залишили митця. Митець і далі продовжував створювати дивовижні скульптури, які оживали, згодом лишаючи його сад.
Це не засмучувало митця, адже разом з ним була його блакитна троянда – найулюбленіша скульптура. Біда спіткала митця в іншому. З часом його очі почали слабшати, адже він все життя працював день і ніч. Не жаліючи себе висікав із каменю найменші деталі кожного витвору від феї до єдинорогу, принцеси чи хижого звіра.
І от, коли одного дня скульптор почав створювати метелика, вперше не помітив, що висік для нього занадто важкі крила. Коли метелик ожив, бідолаха ледь зміг змахнути різнокольоровими крилами, проте піднятися вгору, вже не міг. Не вистачило сил.
Блакитна троянда побачила це і гірко заплакала. Митець теж помітив, що метелик не зумів піднятися вгору. Ех, як же сильно він засмутився.
Скульптор попросив метелика зачекати, а сам взявши до рук свої інструменти, спробував виправити свою помилку. Та як він не намагався зробити крила тонкими та тендітними, легкими немов невагомі хмаринки – йому не вдалося. Без гострого зору, золоті руки не слухали його так беззаперечно, як колись.
Звісно, після довгої, кропіткої роботи крила стали набагато легшими та все ж з ними метелику ніколи б не вдалося піднятися надто високо, наприклад, до неба.
Блакитна троянда бачила страждання метелика і сум митця, який вперше не створив ідеальні крила і вирішила, допомогти. А саме – стати очима митця.
Тож вона взяла руки скульптора в свої і разом з ним продовжила висікати лусочки з каменю на крилах метелика, робити їх тоншими і більш невагомішими.
На жаль, деколи митець так захоплювався роботою, що не помічав, як його рука від втоми починала тремтіти і тоді він ранив гострими стеками, які використовував для роботи з крилами метелика, долоні своєї блакитної троянди. Проте вона не зважала на численні порізи і всміхаючись, лише повторювала, що золоті руки скульптора і цього разу створять неповторний шедевр.
Коли ж вони митець і блакитна троянда доробили крила, ніч вже вкрила небо темною ковдрою. Та щасливий метелик не збирався чекати ранку, щоб випробувати свої крила. Покрутившись, метелик змахнув крилами і немов пір’їнка піднявся вгору.
Ледь він долетів до верхівок дерев, як назустріч йому спустилася крихітна зірка і порадила швидко загадати бажання, поки вона не торкнулася землі. Адже воно обов’язково здійсниться.
Метелик не став зволікати і щоб віддячити митцеві та блакитній троянді, загадав: повернути гострий зір найталановитішому скульптору на світі та загоїти всі рани на руках у блакитної троянди.
Не встиг метелик це договорити, як його бажання здійснилося. Він повернувся вниз, покружляв довкола скульптора та блакитної троянди, аби помилуватися тим, як блакитна троянда радіє з того, що митець знову без її допомоги зможе створювати свої прекрасні, неповторні скульптури…
Автор: Інга Квітка
